burzum, varg, ragnarok88

Ёлкин про "борьбу с Белым расизмом" со стороны "белых" толерастов

Вот говорят, что во всех этих протестах в США, устроенных чёрными расистами и отмороженными леваками участвуют белые и даже белых там большинство.
Ну так а кто спорит о том что среди сотен миллионов белых в США полным полно идиотов. А это что для кого-то новость?

Многие люди вообще идиоты независимо от расовой принадлежности. Склонные к совершенно глупым иррациональным действиям.

На этом основании их действия никак не оправдываются в качестве выгодных для той расовой, национальной или социальной группы к которой они принадлежат.
Collapse )

Институциональный расизм наоборот, или привилегированное положение чернокожих преступников

В последние дни одним из самых популярных понятий, используемых в США, а также за их пределами, стал термин «институциональный расизм». Авторы, применяющие его, в качестве подтверждения своим заявлениям приводят статистику, в соответствии с которой удельный вес чернокожих в общем числе лиц, убитых американской полицией, превышает удельный вес афроамериканцев в общей численности населения страны.

Collapse )

Підпал відділу україніки державної бібліотеки 1964 року

24 травня 1964 р., рівно 56 років тому, співробітниками КДБ СССР було здійснено підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР.
Згорів майже увесь відділ стародруків – від 500 до 600 тисяч книг, рукописів та літописів — ціле середньовіччя, майже вся домосковська доба.
Саме так сов'єти нищили українську ідентичність, українську культуру щоб виховувати манкуртів, які вважають, що культура - це неважливо (важлива лише економіка), чи що російська культура більш давня та розвинена порівняно із українською.

Підпал відділу україніки державної бібліотеки 1964 року


1964, 24 травня – вночі у Києві від підпалу загорілася Державна публічна бібліотека Академії наук УРСР (нині Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Полум’я знищило практично увесь відділ україніки та стародруки – від 500 до 600 тисяч книг та рукописів





Те, що залишилося на полицях Державної публічної бібіліотеки АН УРСР після пожежі 24 травня 1964 року. Фото: kyiv.depo.ua


Collapse ) Пост спочатку надрукований тут: https://don-katalan.dreamwidth.org/2390591.html.
burzum, varg, ragnarok88

Ёлкин: 5 фактов про победобесие

Многие российские "либералы" часто возмущаются тем "победобесием" что
творится в СНГ. Когда уже дошло просто таки до полного маразма и дикого абсурда,
Вот какой мол у нас глупый народ!

На самом деле это совершенно не имеет отношения к вопросу. Есть народы намного глупее, есть умнее, но ничего подобного, достигающего такого градуса маразма и злобы там нет. Если речь конечно не о каких-то совсем полных дикарях и каннибалах.

Чтобы о чём-то рассуждать более-менее объективно нужно же выявить причины и истоки явления.
И тут невооружённым видно что вся эта религия победобесия со всех сторон на народные массы навязывается государственной пропагандой.
Collapse )

Победобесие



Во Дворце Правосудия Нюрнберга (где в свое время состоялся исторический Нюрнбергский процесс), я впервые услышал, что при подготовке к трибуналу, Советский Союз установил список вопросов, которые «являются недопустимыми для обсуждения на суде».
Нельзя было касаться советско-германского пакта 1939 года о ненападении и секретного протокола к нему (и любых вопросов, имеющих к этому какое-либо отношение). Под запретом были вопросы о посещение Молотовым Берлина, а Риббентропом Москвы. Нельзя было затрагивать тему прибалтийских республик, вопросы Западной Украины…
«Для руководства советской делегацией на Нюрнбергском процессе в Москве была создана специальная правительственная комиссия. Ее работу в соответствии с указаниями Сталина Молотов контролировал через Вышинского».

Таким образом, заблокировав саму возможность выяснить роль СССР в развязывании второй мировой войны, Советский Союз смог на мировом уровне нарисовать красивую историю, в которой он уже был исключительно жертвой и борцом с агрессором.

Ну, а дальше ….
Collapse )
москва Кайся

Зверства русских в Германии (фото 18+)

Взалкавшие крови. Зверства русских на территории Германии.

Мы принесем Правосудие на оружейной стали в проклятую землю большевистских выродков. Безнаказанность и торжество отбросов человечества продолжались десятилетиями, но История не знает преступлений, длившихся вечно. Чем дольше праздновал свою лже-победу совковый сброд, тем сильнее будет карающее Возмездие мира потомков цивилизованных наций - благородная миссия, вдохновляемая памятью каждого из нас.



Einsamer Krieger

Предисловие.
Все слова русских, в частности относительно Истории, нужно понимать прямо противоположно. Но мало кто из обладателей цивилизованной мысли, даже строя картину русского анти-мира, способен самостоятельно представить факты, ставшие известными вопреки многолетней вакханалии красной пропаганды.
Первый из следующих документов (thanks to GermanCross.com for English original material) представляет события 16-18 января 1945г. в г.Нойштеттин (Шецинек), захваченном I армией Жукова.
Показания даны Леонорой Гайер (Leonora Geier), урожденной Кавоа (р. 1925, Бразилия), перед тем, как вернуться в страну происхождения (составлен 06.10.1955). Свидетели: Bernhard Wassmann, Reiner Halhammer, Manfred Haer, Kyrill Wratilavo.
Документ был опубликован в Deutschland Journal (23.04.1965, выпуск 17), повторно в Der Freiwillige (июнь 1995).
Публикуется в переводе на русский суржик впервые.
Collapse )

Какие книги жгли национал-социалисты

Вопрос в следующем: насколько адекватна была такая крайняя мера как сожжение книг в Гитлеровской Германии?

Для ответа на этот вопрос нужно начать с истоков, с того что представляло из себя германское общество до и после Первой мировой войны. Как известно, Германия до войны была монархическим государством с господством традиционных ценностей.

Поражение в войне и последовавшее за ним всеобщий упадок духа, отречение кайзера, унизительные условия Версальского договора убивавшие германскую промышленность и лишающие Германию средств к существованию породили тягчайший кризис германского общества. Ценностные ориентиры германцев в этой ситуации оказались сметены, что повлекло такое падение нравов которое германское общество, пожалуй, не знало. У этого явления были свои персональные творцы, так называемый "креативный класс", который в Веймарской республике стал хозяином умов простых германцев.

Что же пропагандировал "креативный класс"? Ответ прост: сексуальную свободу, которая на деле оборачивалась практикой сексуальных извращений и патологий всех видов.

Видной фигурой в деле развращения германского общества был доктор Магнус Хиршфельд, руководитель Берлинского Института Сексуальной науки. На личности этого "ученого" стоит остановится подробнее.

Итак, доктор Магнус Хиршфельд пропагандист гомосексуализма, рассматриваемый им не как отклонение, а как вполне естественное явление. Именно Хиршфельд ввёл в обиход такое понятие как "сексуальная ориентация", ведь само использование в данном вопросе слова "ориентация" уравнивает норму и патологию. Хиршфельд продолжил дело Карла-Генриха Ульрихса гомосексуалиста и борца за права гомосексуалистов.

Магнус Хиршфельд также был гомосексуалистом. После войны его институт набрал обороты и помимо бесконечных псевдонаучных симпозиумов вниманию широкой публики были представлены многочисленные "исследования" популяризующие извращения всех мастей. Вот названия некоторых из этих трудов: "Афродизиаки", "Проституция", "Сексуальные катастрофы", "Сексуальная патология", "Извращённое".

Collapse )

Про "перемогу".

"Велика перемога" як виправдання – це виправдання всього сталінізму. Якщо ми залишаємося на позиції радянської концепції, це означає, що ми відмовляємося від нашої незалежности і кажемо, що ми надалі разом із Росією. Разом перемогли і разом будемо жити.
Віталій Нахманович

https://zbruc.eu/node/97474

"WWII – вже не історія. Це вже більше не минуле. Тепер це майбутнє. А майбутнє завжди є предметом вибору. Кожна людина вибирає собі один з двох метаранативів – «можем повторить» чи «ніколи знову». Якщо ви відмовляєтеся вибирати, вибір зроблять за вас інші."
Валерій Пекар

https://zbruc.eu/node/97574

"Ми, блукаючи власною пам’яттю, й далі користуємося чужими картами. Постійне борсання між "ніколи більше" й "можемо повторити" призводить до ментальних ускладнень, поєднуючи православну церкву з маршалом Жуковим, а пошанування загиблих – із культом вождя народів."
Сергій Жадан

https://www.radiosvoboda.org/a/30600339.html


Для тих, хто говорить "какая разніца".

П’ять історій про українських цивільних громадян, які загинули від нелюдської жорстокості «русского міра»


АРТЕМ МИРОШНИЧЕНКО


Чоловік загинув після того, як його побили два нетверезих молодика 16-ти і 17-ти років за те, що він відповідав їм українською мовою.
“А ТИ МОЖЕШ НА НАРМАЛЬНАМ ЯЗИКЄ ГАВАРІТЬ?”
Артем пережив кілька складних операцій та знаходився кілька днів у комі, але вижити йому не вдалося.
Артема Мирошниченка згадують як добру та світлу людину. Йому було 36 років. Родина Артема з перших днів війни допомагала армії. Сам він волонтерив у військовому шпиталі, був активістом організації “Бахмут український”.

ВОЛОДИМИР РИБАК
ЮРІЙ ПОПРАВКА
ЮРІЙ ДЯКОВСЬКИЙ


Слов’янськ став місцем смерті Горлівського депутата Володимира Рибака. Після мітингу у Горлівці у 2014 році, на якому Рибак намагався зняти прапор “ДНР” та відновити прапор України, він був викрадений бойовиками та жорстоко вбитий. Через декілька днів тіло Володимира Рибака та київського студента Юрія Поправки зі слідами тортур знайшли у річці Казений Торець під Слов’янськом. Пізніше також було знайдено тіло друга вбитого студента – Юрія Дяковського.
Володимира Рибака згадують, як небайдужу людину. Якщо десь коїлась несправедливість, він не міг пройти повз. По своїй людській суті він був борцем за справедливість. Він стояв поряд з учасниками Революції Гідності. Володимир в своєму місті неодноразово критикував управління міської ради, звинувачуючи його у корупційних діяннях.
23 квітня 2014 року дружина вивезла тіло вбитого чоловіка з міста Слов’янська до його рідного міста Горлівки Донецької області. Наступного дня на міському кладовищі поховали Героя.

СТЕПАН ЧУБЕНКО

Степан Чубенко – 16-річний хлопець, якого вбили у 2014 році у Краматорську за його активну проукраїнську позицію…за жовто-блакитку стрічку, яку він носив на рюкзаку. Степан Чубенко разом з друзями брав участь у мітингах на підтримку цілісності України, які проводилися в місті Краматорськ. Хлопці носили воду, продукти, засоби гігієни українським військовим, які прибули в місто. У липні 2014-го Степан поїхав до друга в Київ. 23 липня сів на поїзд у столиці, щоб повернутися додому. Їхав через Донецьк, де був затриманий бойовиками з «батальйону «Керч», за однією з версій, за жовто-блакитну стрічку на рюкзаку,за іншою версією – через те, що вступив у суперечку з ними, відстоюючи позицію єдиної неподільної країни.
Сьогодні вбивць хлопця заочно було засуджено до довічного позбавлення волі.

ВОЛОДИМИР ВЕЛИЧКО
ВІКТОР БРАДАРСЬКИЙ
РУВИМ ПАВЕНКО
АЛЬБЕРТ ПАВЕНКО


9 червня 2014 бойовики угрупування “Російська православна армія” розстріляли дияконів п’ятидесятницької церкви “Преображення Господнє” в Слов’янську Володимира Величка і Віктора Брадарського і двох синів пастора цієї церкви – Рувима та Альберта Павенків.
Бойовики люто ненавиділи вірян, вважали їх церкву американською, а отже – ворожою. У 2014 році терористи пред’явили вірянам звинувачення в “злочині проти ДНР” – підтримці української армії. Мовляв, священики п’ятидесятницької церкві готували атовців – привозили їжу на блокпости ЗСУ і Нацгвардії, інфомували їх про дії бойовиків.

Чотирьох прихожан було викрадено, а згодом жорстоко вбито і спалено. Їх тіла вдалося знайти лише після звільнення міста Слов’янська від бойовиків за дитячою лікарнею, де віднайшли ще 14 тіл.




Юрію Поправко на момент смерті було лише 18 років. Студент-заочник другого курсу Київського Політехнічного інституту брав активну участь у Революції Гідності. Перед трагедією Юрій запевнив рідних, що їде у Харків, але сам разом з ще чотирма проукраїнськими активістами відправився на Донбас, під Слов’янськ. Шляхом до міста хлопці потрапили у полон. Якийсь час активіст вважався пропавшим безвісти. Юрія Поправку, Юрія Дяковського, а також незнайомого з ними депутата міськради Горлівки Володимира Рибака, закатували ще до 20 квітня. Їх тіла кинули у річку Торець. 18-річного Поправку поховали під Києвом 28 квітня.
Як розказала мама вбитого Юрія через 6 років після трагедії журналістам “Радіо. Свобода”, у сина був шанс жити, якби він все-таки перейшов на російську мову і збрехав, як хотіли кати, що ходить у церкву Московського патріархату.

Їх вбила та ж сама підла рука, яка вбила Стуса, Гонгадзе, Чорновола, Івасюка і усіх справжніх українців, для яких УКРАЇНА і український народ понад усе.

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГІДНИМ УКРАЇНЦЯМ!!

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=219462946170812&id=100043213245386

Тяжка, але необхідна стаття напередодні 9.05

Нам тут навалюють, що ми нащадки нацистів і колабораціоністів?

Ну-ну. Поглянемо детальніше.

Архітектори ГУЛАГу: сталінські кати, чиї злочини прикрила війна.

Наймасштабніші в новітній історії масові репресії, організовані сталінськими органами держбезпеки в 1930–1940-і роки, стали найзухвалішим масовим злочином, який цинічним чином реабілітували Черчилль і Рузвельт, уклавши спілку зі Сталіном, та закривши очі на людиноненависницьку природу його режиму. Терор, відповідальність за який прикрили “боротьбою проти фашизму”, досі лишається юридично не визнаний актом геноциду, а його організатори й виконавці…реабілітовані в добу хрущовського відлиги, як… “жертви сталінських репресій” ! Сотні тисяч безіменних могил невинно репресованих прикрили горами трупів, нагромадженими від Сталінграда до Берліна кілька років опісля, так, наче нічого й не відбувалося.

Починаючи з 1934 р., коли в реорганізованому НКВС з’явилося Головне управління виправно-трудових таборів, трудових поселень і місць позбавлення волі – ГУЛАГ, філіали цього пекла на землі ніколи не стояли порожніми. Динаміка наповнення невинними людьми бараків за колючим дротом виглядала приблизно наступним чином:

1934 рік – 510000 осіб
1935 рік – 965000 осіб
1936 рік – 1300000 осіб
1937 рік – 1200000 осіб
1938 рік – 1800000 осіб
1939 рік – 1600000 осіб

В роки війни, коли сталіни, молотови, кагановичі та берії тремтіли за власні шкури, довелося в авральному темпі “розвантажувати” концентраційні табори ГУЛАГу, гарячково вишукуючи резерви для фронтів, що тріщали по швах. Починаючи з 1948 року до самої смерті Сталіна населення Архіпелагу ГУЛАГ не скорочувалось нижче позначки у мільйон ув’язнених завдяки стійкому притоку полонених бандерівців із Західної України, “лісових братів” з Литви, Латвії та Естонії, виловлених чекістами “власівців”, колишніх радянських військовополонених та їх депортованих родичів. Працею в’язнів ГУЛАГУ було збудовано Біломорсько-Балтійський канал імені Сталіна, канали Москва – Волга та Волга – Дон, Норільський гірнично-металургійний комбінат та металургійний комбінат у Нижньому Тагілі, надсекретні закриті ядерні комплекси Чєлябінськ-40 та Арзамас-16, кілька гідроелектростанцій, тисячі кілометрів залізничних шляхів в нікуди (Трансполярна магістраль) та кілька міст – Комсомольск-на-Амурі, Воркута, Молотовськ, Находка тощо. Однак, нормальних, придатних для використання автомобілістами шосейних шляхів на всій колосальній території, оповитій колючим дротом концтаборів ГУЛАГУ, павутиною страху, терору та примусової праці мільйонів невинних, не було як тоді, так і нині. Мабуть, вже і не буде.

Ареопаг гулагівських мудреців в апофеозі розгулу масового терору та безперервної роботи конвеєру смерті включав добірну обойму представників кримінальної інтербригади садистів і убивць: Федір Ейхманс (1897–1938), Лазар Коган (1889 – 1939), Матвій Берман (1898 – 1939), Ізраїль Плінер (1896 – 1939). Отже, трохи деталей про очільників ГУЛАГу.

Федір Ейхманс народився в Курляндії, отримав політехнічну освіту в Ризі, в роки Першої світової війни – на фронті в дивізії Латиських стрільців, з 1917 року – в Петроградській ЧК, відтак – організовував диверсійно-терористичні та розвідувально-диверсійні операції під час кривавих і драматичних перипетій громадянської війни в Туркестані. Командиром і куратором Ейхманса був легендарний Гліб Бокій – українець, народжений в Тбілісі, інженер, член більшовицької партії з 1900 року, інтелектуал, містик, езотерик, фахівець з буддизму, учасник революції 1905 року, начальник Особливого відділу Туркестанського фронту у 1920 році (паралельно – повноважний представник ВЧК в Туркестані), незмінний член Колегії ВЧК, потім ОГПУ та НКВД, делегат партійних з’їздів, член Всесоюзного Виконавчого центрального комітету РСФСР та СРСР, керівник Спеціального (шифрувального) відділу ОГПУ та НКВД з 1921 року до розстрілу в 1938. Здобувши досвід боротьби з контрреволюційною діяльністю в Туркестані, Ейхманс займав посади в контррозвідувальних органах, а відтак у 1923 році отримав під керівництво перший ембріон майбутнього монстра ГУЛАГУ – Соловецький табір особливого призначення. На цій посаді Ейхманс відзначився активною правозахисною діяльністю. А саме – за його клопотаннями було вдвічі скорочено термін ув’язнення, а через рік взагалі достроково звільнено засудженого до смертної кари лідера потужного одеського організованого злочинного угруповання Нафталі Френкеля. “Бригада” Френкеля в Одесі займалась контрабандою, спекуляцією, рекетом, шантажем, викраденнями, а в роки НЕПу під дахом одеських чекістів організувала потужну фінансово-товарну біржу. Ліквідація злочинного синдикату супроводжувалась заплутаним слідством і смертними вироками всім лідерам і активним учасникам, крім самого Френкеля. Його подальшій кар’єрі мав би позаздрити не один ідейний ленінець та будівничий соціалізму в одній, окремо взятій країні: керівник господарських підрозділів Соловецьких таборів, начальник будівництва Байкало-амурської магістралі, заступник начальника ГУЛАГу, генерал-майор НКВД, тричі кавалер ордена Леніна, помер своєю смертю в Москві у 1960 році. А тим часом, влаштувавши долю одеського мафіозі Френкеля, Ейхманс на короткий час залишає концтабірний фронт і у 1929 році ненадовго очолює відділ зовнішньої контррозвідки в центральному апараті ОГПУ, проте навесні 1930 року стає начальником ГУЛАГу, координуючи роботу таборів на Півночі, в Сибіру, Казахстані, Далекому Сході та Середній Азії. З 1932 року його забрав до себе в Москву у Спецвідділ Гліб Бокій, де Ейхманс займався шифрувальною справою та секретними операціями. Майор державної безпеки. Розстріляний у 1938 році. Реабілітований “за відсутністю складу злочину” в 1956 році.

Старший майор державної безпеки Лазар Коган народився у родині підприємця, що не стало на заваді формуванню вільнодумних поглядів та анархокомуністичного життєлюбства: з 1909 року відбував довічну каторгу в Херсоні та Єлисаветграді за участь в збройних пограбуваннях, з 1918 року – батальйонний комісар в Червоній армії, начальник особливих відділів різних частин на Північному Кавказі, працював у контррозвідці ОГПУ, відтак у 1930 – 1932 роках очолював ГУЛАГ, потім перейшов на один службовий щабель нижче, керував будівництвом Біломорканалу та каналу Москва – Волга, де успішно та ефективно закопав в землю кілька десятків тисяч ув’язнених. Нагороджений орденами Леніна та Червоного прапора, розстріляний у 1939 році за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР. Але сталінська законність торжествувала недовго – висококваліфікований спеціаліст по будівництву на кістках був реабілітований “за відсутністю складу злочину” в 1956 році.

Комісар державної безпеки 3-го рангу Матвій Берман (1898 – 1939) народився в Забайкаллі, вчився у військовому училищі, прапорщик, брав участь в подіях Жовтневого перевороту та громадянської війни, працював в органах ВЧК в Бурятії та Середній Азії, голова ОГПУ в Узбекистанській РСР, з приводу чого надихнувся настільки, що був тимчасово виключений з членів ВКП (б) за алкоголізм. З 1930 року – заступник начальника ГУЛАГу, з 1932 року – його очільник, начальник будівництва каналу Волга – Москва. Кавалер орденів Леніна, Червоного прапора, Червоної зірки, член Центрального виконавчого комітету СРСР та депутат Верховної ради. Розстріляний за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР, реабілітований “за відсутністю складу злочину” в 1957 році.

Дивізійний інтендант Ізраїль Плінер (1896 – 1939), на відміну від своїх колег, військово-чекістської сторінки життєпису не мав, працюючи на партійно-господарській ниві; після переведення в ОГПУ отримав посаду заступника начальника ГУЛАГу в 1935 році, і врешті-решт, начальника – в 1937, компенсуючи відсутність героїчних звершень адмініструванням планового тюремно-табірного господарства та депортацією непричетних до будь-чого антирадянського корейців з Далекого Сходу в Центральну Азію у 1937 році. Як провідний член єжовської команди, у належний час заарештований і розстріляний в 1939 році, традиційно реабілітований “за відсутністю складу злочину” в 1956 році.

Нагадаю, до смерті кривавого диктатора, прикладом якого надихаються в Кремлі, чоботи радянських окупантів, окрім поневолених українських земель, топтали Східну Пруссію, Польщу, Болгарію, Чехословаччину, Румунію, Югославію, Албанію, Східну Німеччину, Східну Австрію, Північну Корею. Тим часом вже тоді сталінська номенклатура хотіла більшого – Західну Німеччину, Австрію, Південну Корею, Північний Іран, Грецію, Трієст, Дарданелли, і навіть колишню італійську колонію в Африці – Сомалі. Часи змінились, але пріоритети залишились незмінними. Від Лєніна–Сталіна до Путіна–Мєдвєдєва стратегічний курс на євразійську імперську інтеграцію залишається непорушним.

Якщо сьогодні ми їх не зупинимо – завтра вони знову відбудують для нас ГУЛАГ.



Юрій Михальчишин


02.05.2020 р.


https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=847067272470266&id=100015010033879&__tn__=K-R